Мета – підвищувати обізнаність світової громадськості про саму Конвенцію, а також належним чином вшановувати пам’ять людей, які стали жертвою геноциду та недопущення подібних злочинів надалі. Відзначається щорічно 9 грудня.

У Конвенції про запобігання злочинів геноциду і покарання за нього (стаття 2) геноцид визначається як «наступні дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу ...»:

• вбивство членів такої групи;
• заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
• навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на її повне або часткове фізичне знищення;
• заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
• насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.

У Конвенції підтверджується, що геноцид, незалежно від того, відбувається він у мирний або воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права і проти якого учасники Конвенції зобов’язуються «вживати заходів попередження і карати за його вчинення» (стаття 1).

Головна відповідальність за попередження і припинення геноциду покладається на державу, в якому цей злочин вчиняється. На Всесвітньому саміті 2005 року глави держав і урядів одноголосно підтвердили, що «кожна держава зобов’язана захищати своє населення від геноциду, воєнних злочинів, етнічних чисток і злочинів проти людяності». Вони постановили, що міжнародне товариство має у відповідних випадках надавати державам допомогу в розширенні їх можливостей щодо захисту населення до початку криз і конфліктів. При цьому глави держав і урядів підтвердили, що, якщо та чи інша держава «явно виявиться не в змозі» захистити своє населення від чотирьох зазначених злочинів, міжнародне товариство готове зробити колективні дії через Раду Безпеки й відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Три основні аспекти концепції обов’язків захищати були передбачені в Підсумковому документі Всесвітнього саміту 2005 року і остаточно сформульовані в доповіді Генерального секретаря по реалізації відповідальності щодо захисту 2009 року. Політичне зобов’язання, взяте на себе державами-членами в 2005 році, спирається на норми міжнародного права, включаючи Конвенцію про геноцид.

У вересні 2015 року Генеральна Асамблея ООН постановила проголосити 9 грудня Міжнародним днем пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цього злочину (A/RES/69/323). Ця дата була обрана в зв’язку з тим, що в цей день в 1948 році була прийнята Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього.

Приймаючи цю резолюцію без голосування, всі 193 держави-члена тим самим підтверджують, що кожна окрема держава відповідальна за захист свого населення від геноциду, що така відповідальність передбачає попередження цього злочину, в тому числі підбурювання до нього.

30 листопада 2022 року парламент Німеччини ухвалив резолюцію, якою визнав Голодомор 1932 – 1933 років геноцидом українського народу. Німеччина стала лише 23-ю країною у світі, що дала таку офіційну оцінку одному із найжахливіших злочинів проти людяності у 20  столітті.Рішення практично одразу охрестили історичним, багато оглядачів прогнозують, що воно стане передумовою для визнання трагедії українського народу на рівні Європейського Союзу.

Рішення, за яке боролися понад 14 років!!!

Станом на початок 2022 року у світі геноцид українців визнавало лише 17 країн. Проте після початку повномасштабної агресії Росії проти України інтерес до цієї теми з минулого помітно зріс: на тлі скоєння росіянами нових злочинів проти українців. У червні 2022 року у німецькому місті Ессен відбулась міжнародна конференція, присвячена злочинам одразу двох злочинних авторитарних режимів – сталінського та путінського. Її учасники звернулися до Бундестагу із закликом визнати Голодомор. На той час на розгляді у петиційному комітеті німецького парламенту вже була петиція про визнання Голодомору-геноциду, яка ще у 2019 році зібрала необхідну кількість голосів, проте роками не ставилась на обговорення, оскільки, була “не на часі”.

Лише 25 листопада 2022 року стало відомо, що депутати від чотирьох фракцій парламенту Німеччини, включаючи три провладні, підготували позапартійну резолюцію, яка пропонує прирівняти Голодомор до Голокосту, визнавши злочином геноциду та однією з найбільших трагедій 20 століття. Це сталося у переддень Дня пам’яті жертв голодоморів в Україні, який цьогоріч припав на 26 листопада. Днем раніше Голодомор 1932 – 1933 років визнали геноцидом одразу три країни – Румунія, Молдова та Ірландія.

       Україна і далі робитиме все, щоб домогтися якомога ширшого визнання Голодомору у світі, це – принципове питання.

“По-перше, для України це питання справедливості. По-друге, для України це питання безпеки, питання того, щоб у майбутньому це не повторювалося”.

Друге питання цьогоріч стало як ніколи актуальним. Низка країн світу – Чехія, Литва, Латвія, Естонія та Ірландія – наразі визнають геноцидом українців дії Російської Федерації у 2022 році. Польща у своїй офіційній оцінці зауважила, що російське вторгнення в Україну має ознаки геноциду.

Таким чином, визнання Голодомору геноцидом українців – це і визнання того, що Кремль як 90 років тому, так і зараз мав і продовжує мати намір знищити українську націю. Попри те, що сьогодні такі свої наміри російське керівництво практично і не приховує, у світі залишаються ті, хто вірить у можливість досягнення якоїсь мирної угоди між вбивцею і тим, кого він хоче вбити.

“У Сталіна була мета перетворити всіх у “радянських людей”, “радянський народ”. Зараз ми чітко за офіційними заявами і документами, які випускає керівництво Російської Федерації, бачимо, що вони заперечують існування української нації, української держави. Вони проводять таку саму політику, коли вбивають людей, створюють нестерпні умови для життя – через ракетний терор, позбавляючи нас тепла, води, електроенергії, їжі. За формальними юридичними ознаками і тоді, і зараз – це геноцид”, – наголошує Сергій Бутко.

“Виникає питання: чому дії ті самі, але зараз набагато менше жертв – десятки тисяч але не мільйони? Лише тому, що зараз існує Українська держава, існує українська армія, тому що український народ має змогу захищатися”, – додає історик.

Окрім того, що визнання Голодомору геноцидом – це запобіжник від скоєння аналогічних злочинів у майбутньому, для українців – це також дуже важливе глибоко особисте питання, питання вшанування пам’яті безневинно загиблих земляків, родичів. Ми хочемо, щоб про їхню жертву пам’ятали не лише на батьківщині, а й у всьому світі, так само як зараз весь світ співчуває Маріуполю, Бучі, жителям інших українських міст, що постраждали від російської агресії.