Хустка завжди була показником естетичних поглядів українок, яскравим декоративним елементом їх убрання. Вона підкреслювала святковість чи буденність одягу, свідчила про родинний, матеріальний чи правовий статус жінки. 

       Цей головний убір є оберегом, реліквією, що передавалась із покоління в покоління, символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи. Це невід’ємна частина української культурної спадщини. 

Українська хустка

А хустка в нас завжди була в пошані

У літню спеку й люті холоди.

Їх гарно так замотували пані

Як йшли до церкви, вдома та й завжди.

А літню хустку часто вишивали,

Щоб гарною на голові була.

І хустка людям щедро дарувала

Свій захисток від сонця і трепла.

Бо голови від спеки закривала

А взимку гріла і несла тепло.

Та від хурделиць ревно захищала,

Щоб затишно у холоди було.

Тож за турботу їх усі любили:

І прикрашали, як могли, усі.

Хустки яскраві діточки носили,

А вже темніші – вдови, бабусі.

Та всі любили хустинки з квітками,

Щоб маками і ружами цвіли…

Тому хустки були завжди з жінками

І навіть в путь останню їх вели…

Краса в хустині нашій споконвічна,

Як і душа, що з піснею жила.

А в українок і душа лірична,

Бо в ній багато сонця і тепла.

                  Надія Красоткіна